Ми до ринку рік за роком
ідемо невпинним кроком.
І хоч він нам вилазить боком,
але успіхи є теж:
є в нас прапор, рідна мова,
наша бідність тимчасова...
І колись нам буде кльово,
як в Анголі й Бангладеш.

Взагалі там, в тім Лаосі,
всі і досі голі й босі,
і усе там мають в носі,
крім бананів та у-шу.
А за нас парламент дбає –
і годує, і вдягає,
і регулярно нас взуває,
і навішує лапшу.

Ми щасливі з його планів –
і не треба нам бананів.
Он, у Бірмі – всі без штанів.
А що, ми гірші, як вони?
Тут нам випало вродитись...
І тепер нема де дітись.
Отже, мусимо гордитись –
то навіщо нам штани?

Україна – це Європа
(як направо йти від Чопа).
От правда, біля Конотопа
трохи своїх є проблем...
Та як мислити логічно,
в нас усе не так трагічно,
бо ми геополітично
у Європи виграєм!

В нас тут, в центрі, як у раю,
а ті шведи десь там скраю.
І взагалі я сумнів маю,
що там вміють гопака.
Ми хоч бідні, але горді.
Нам не треба їхніх "фордів".
Ми й самі червономорді
від борщу із буряка.

Ось вони живуть там чесно,
і духовно, і тілесно...
Ну кому то інтересно –
що не крок – "пардон", "мерсі"!
А в нас тут кожен справу знає –
хтось виносить, хтось ховає,
хтось тікає, хтось лапає –
і задоволені усі!

Взагалі, якби не крали,
в нас би люди ніц не мали.
Он, машин понакупляли –
вже й по місті не пройдеш!
Зараз всі вкладають совість
у майно і нерухомість.
А сумління і свідомість –
це для негрів у Бангладеш.

Комуністи вміли красти:
щоб самим з крісел не впасти,
й щоб народу не пропасти –
лиш би вірив в Світлу Путь.
А нові, як ся дорвали,
так все швидко розікрали,
що колись в ЦК не знали,
як пo-справжньому крадуть!

І тепер вони щасливі –
крайні праві, крайні ліві...
Все в Нью-Йорку й Тель-Авіві
поховали і – ку-ку!
І хоч на них немає кари,
та вже плачуть по них нари.
Бо всі вони в Степана Хмари
є в блокноті у списку!

Ми знов підем голосувати,
щоб той уряд поміняти.
А я пораду хочу дати,
щоб на бартер їх мінять:
на якусь конкретну справу –
на шкарпетки, нафту, каву...
Ось тоді я за державу
чистий спокій буду мать!