Маю пісню про воно,
Хто не хоче, хай не слуха.
Як на мене, всеодно,
Ми у нім по самі вуха.

Ми на ньому сидимо,
Це є наш продукт діяння.
Виробляється само
І не залежить від бажання.

Тисячі років пройшло,
Як на ноги мавпа встала,
Ще нічого не було,
А воно вже існувало!

Поклонялися здавна
Йому пращури античні.
Все почалося з вона,
В нім коріння історичні.

Так питається, чого
Сімдесят років брехали,
Що не маєм ми його
І що ніколи і не мали?..

І нам здавалось, що святі
Геть усі вожді совєтів,
І що ніколи у житті
Не були у туалеті.

Дуже бідна в нас земля
На селітру, йод та калій,
Треба гною на поля,
А чи якихось там фекалій.

Вже за вікнами весна,
Люди в полі стоять раком
Та дістануть без вона
Не врожай, а дулю з маком.

Це буде страшна біда,
Що робити селянину?
Хай Мороз відповіда:
Чим кормити Україну?

Але що він відповість,
Як і сам чудово знає,
Що народ, коли не їсть,
То й воно не виробляє.

Я на уряд не чекав,
Бо чекати справи марні,
Нині ввечері я вкрав
Всі аналізи з лікарні.

Поділилися вночі
Межі мною, кумом, братом,
Цукор вигнали з сечі
Самогонним апаратом.

От жаль, що з нього ковбаси
Ще робити не навчились,
Бо тепер такі часи –
А може б врешті і наїлись?

Або взяти двигуни:
В нас тепер нема бензину.
Не біда, скидай штани,
Заправляй свою машину!

Або той природний газ,
Він же ж в нас є, в середині,
От хай би видали указ,
Щоб здавати Україні.

Кожен пукне у трубу
І пішло в Верховну Раду.
Це ж ми тільки за добу
Перепукаєм Канаду!

Це така сировина
І дешева, і сердита.
Де ж та совість, щоб з вона
Теж зробили дефіцита?..

Певно тут ведуть сліди
До партійних мафіозі,
Що жиріють, мов коти,
На народному навозі.

Хтось же ж тонами гребе,
Об’їдається сволота.
Що там думає СБ? –
Хай копне, чия робота.

Й взагалі пора давно,
Бо народ давно чекає
Все, що є й чого немає
Перевести на воно...