Мете...
Вихрить за вікнами, гуде, мете...
Мете...
А на душі – ні се, ні те.
Мете...
А ви, напевно, вже спите, спите...
Ми бачились два тижні.
Ви були такі ніжні...
Тепер то все пусте.
Пусте...

Я вас три місяці не виджу,
бо я у Львові, ви – в Парижу.
На сторінках "Юманіте"
друкують ваші декольте.
На сторінках "Юманіте"
друкують ваші декольте.
А в нас мете...

Несе...
На мене вітер білий сніг несе.
Несе...
Мене на "Ладі" по шосе.
Несе...
А на душі моїй – ні те, ні се...
І серце – як лелека,
а ви є так далеко...
Набридло то усе!
Усе...

Та я знайду вас у Парижу,
я свою мрію не облишу.
У вас там "парлі ву франсе
і пуркуа, і кес ке се",
У вас там "парлі ву франсе
і пуркуа, і кес ке се",
а в нас несе...

Жене...
мене за нею у турне дурне.
Жене...
у карбюраторі пальне.
Жене...
Невже кохана бортане мене?
Невже мене не прийме
в палкі свої обійми,
а візьме й лажане?..
Лажане...

Та я дістанусь до Парижу,
нехай на тім зароблю грижу!
І ваше серце крижане
розтопить пляшка "Каберне",
І ваше серце крижане
розтопить пляшка "Каберне",
чи "Сам жене"...

Паде...
Автодвірник танцює па-де-де...
Паде...
Мабуть, не їду я ніде.
Паде...
О’ревуар, мадам, мерсі гранде!
Додому повертаю,
а в мене у сараю
вже цеглу хтось краде...
Краде...

Я ще колись буду в Парижу,
чи, може, там листа напишу.
І, хоч Париж той бозна-де,
та, може, лист там і зайде...
І, хоч Париж той бозна-де,
та, може, лист там і зайде...
А в нас паде...
Паде...