Наш сивий капітан збирав останні сили,
Щоб колесо втримать керма,
Насичує туман, розірвані вітрила,
І вітру, хоч убий, нема.

Ні краєчка землі, ні обрисів, ні ліній,
Як вічність – нескінченний шлях,
Лиш прапор на щоглі, безсилий жовто-синій
Мовчить, немов підбитий птах.

Бардак на кораблі: не прибрані каюти,
Продукти на нулі, в котлах нема мазути,
Під кілем, як безодня, глибина
І розпач попереду, як стіна, – нема валюти...

Народився літ тому п’ятсот
Український флот, чорноморський флот.
Це не казка і це не анекдот,
Чорноморський флот, український флот.

Українські козаки
Були перші моряки.

Із шкіри виліза розхристана команда,
Закинута в жорстокий світ
І ледом намерза на палубі й на вантах
Холопський віковічний піт.

Неруханий запас братва давно пожерла,
Заклякла у голоднім сні,
Лиш пісня, як компас, лунає "Ще не вмерла!",
Бо довше нас живуть пісні.

Ніхто в нас не пита – чи бути, чи не бути?
Вчепились у гвинта щупальцями спрути
І тягне нас на дно отой вантаж
Та руки опускає екіпаж, – нема валюти...

Розмовляє на палубі народ,
На палубі народ, і кожен патріот.
Що, москалю, стоїш, роззявив рот?
Что й то там плывёт? –
Це український флот!

Кожен сам собі моряк,
І без флоту нам ніяк.

Чорнеє море, білий пароплав,
Я тебе на віки покохав!