Сніг в гаю, але весною
Розів’ється гай.
Може долею ясною
Зацвіте мій край.
В небі мла, а сонце гляне, –
Мла розтане вмить.
Може, мій народ повстане, –
Морем зашумить!

Сон, але всю землю збуде
Жайворон-гонець.
Ну коли, мій сонний люде,
Знайдеш сну кінець?
Смерть, але її задуше
Пісня, сміх і рух.
Ну скажи, народна душе,
Чи живий твій дух?

На обличчі рабства туга,
Безпросвітня мла.
Де ж то гордість твого духа –
Вільного орла?
Що вона тобі робила,
Як віки ти гнив,
Почорнілая могила
Між зелених нив?!

Як вулкан стоїш ти, згаслий,
Але чую я,
Що в душі твоїй прекрасній
Море ще огня.
Вірю я, що обороне
Сам себе мій край.
О, мій велетню Самсоне,
Пута розривай!