Вітер хворий віє стиха,
Ледве ходить, ледве диха.
Щось задумує неначе,
Враз без голосу заплаче.

То в гаю зламає гілку,
Стане, виструже сопілку
І на дудці тихо грає
І прохожим серце крає.

То біжить над море синє,
То на гори тихо лине,
І над кручею в задумі
Передумує всі думи.

Часом гнів його ужале,
Він забуде болі, жалі,
Він як вихор вже несеться
І шаліє, і сміється.