Був якось у спільній бані,
Я там миюсь щотридні,
Зняв шкарпетки, потім штані,
Роздивляюся в тумані,
А в нім тарган на таргані.
От зарази, вміють жити,
Кажуть ціли триста літ,
А тут не встигнеш захворіти,
Поховають і привіт.

Це природньо викликає
І обурення і гнів,
Чом науки в нас немає,
Що на дослідах вивчає
Невмеручість тарганів.
Я не гірше від учених
Докладу до справи рук,
Голова така у мене
Як академія наук.

Насував я їх в кишені,
Що при мені, то моє,
Взяв у сумку, взяв у жмені –
Ось як роблять справжні вчені –
Менделеєв та Фур’є!
Вдома висипав у банку,
На добраніч їм сказав,
Добре виспався, а зранку
Дослід віку розпочав.

Рік кропив на ту заразу
Мій секретний інститут,
Але вичерпав всю базу
Від вогню, кислот та газу
До ціаністих отрут.
А воно собі нагліє
І усе підряд жере,
Радіація не діє
І холера не бере.

Я сусіда маю хлопа,
Він в медичному студент,
Вкрав для мене мікроскопа,
І пішла остання спроба
Мій ва-банк експеримент.
Подивився на тварину
У фірмовий об’єктив,
І таку уздрів картину,
Мало з подиву не вмлів.

А худобина погана
Має писок мов баняк,
Має черево, як бана,
Щей зачісана й убрана
У краватку і піджак.
Я очам своїм не вірив,
Аж пробрало до кісток,
А як піджак йому зашкірив,
А там маленький партквиток.

Стало все на своє місце,
Зрозуміло що по чім,
Розчиналася завіса:
Ось чому їх в нас до біса,
І не витравиш нічим.
Може б так і не казав би,
Але досвід мій довів:
Ми усі пішли від мавпи,
А вони – від тарганів.

Так ми разом і живемо,
Отакий у нас дурдом,
І єдиная проблема:
Чи давити їх окремо,
Чи виводити гуртом.
Та я інакшу маю зброю –
Тарганам довірена смерть –
Лиш гітару я настрою
Всі біжать від мене геть.