Ти була тонка, як балерина,
Сповнена осяяної грації,
Ти була любов моя єдина,
Ніжна і бліда від радіації.

Щастя випромінювали очі
Ті, що покохать мені судилося,
В темряві і, навіть, серед ночі,
Бачив я тебе, бо ти світилася.

Пам’ятаєш місяць наш медовий,
Вітерець хитав твою голівоньку,
Сипались додолу твої брови,
Дівонько, кохано, білокрилонько.

Ми з тобою ніч оту шалену
Пили велетенськими фужерами,
Живчки мої, мілірентгени,
З твоїми з’єдналися міліберами.

Мила, народи мені дитину,
Плід енергетичної політики.
Хай колись заселять Україну
Діти наші – ядерні рахітики.

Людство далі житиме без їжі
Мріями про завтрашню аварію,
Кисень у крові замінять свіжі
Ізотопи стронцію та барію.

Стрінемо ж холодними серцями
Рік апокаліпсису двохтисячний,
Де живі разом з напівмерцями
Змінюють Земний пейзаж на Місячний.

В нім не буде радості ні горя,
Вже давно фужери нами випиті,
Лиш блукають привиди прозорі
По землі Чорнобиля та Прип’яті.