Сплять маленькі жовтенята,
Сплять дівчатка і хлоп’ята,
В темряві дитячий спить садок,
І приходить в сни короткі,
Кольорові і солодкі
Лагідний усміхнений дідок.
Він у зморшках щулить очі,
І борідкою лоскоче:
– Спи, моє вколисане дитя!
Ніжно дихає у вуха,
І дитя щасливо слуха
Рідного, коханого вождя.

Ти кожну ніч, приходь до кас, Ілліч,
До нашої казкової країни! Погомони –
І хай рожеві дарунком твоїм будуть
Для дитини!..
Для кожної радянської дитини...

У голівку лисувату, у борідку рудувату
Радісно вдивляється хлопча
І з’являється спокуса
Вдячно смикнути за вуса
Милого татуся Ілліча.
Хто на світі наймудріший!
Ти, єдиний, найрідніший! –
Стримати й у сні не можна сліз...
Слово твоє мудре сниться:
– Вчиться, вчиться, й ще раз вчиться! –
Щоб побудувать соціалізм!

Сплять малята-дошколята...
Завтра в них Жовтневе свято –
День, коли скінчилась темна ніч.
А тому – нехай їм сниться,
І ніколи не скінчиться
Казочка, що вигадав Ілліч.
Сплять доньки і сплять синочки...
Теплі, радісні струмочки
Вибігли з-під кожного дитя...
Діти виростуть великі,
А струмки зіллються в ріки,
І потечуть у світле майбуття...