Із-за гори-гори да й буйний вітер віє...
Ой там удовонька да й пшениченьку сіє.

Сіє вона сіє, да й стала волочити,
А заволочивши стала в Бога просити:

– Ой уроди, Боже, да й пшениченьку яру
На вдовиних да й малих діток, ще й на людськую славу!

А ще та вдовонька да й додому не дійшла,
А вже кажуть люди, що пшениченька зійшла!

А ще та вдовонька та й на лавку не сіла,
А вже кажуть люди, що пшениця поспіла!