Хіба ж не любив, коли б не приніс.
Оті кров’яні троянди й серце, що приніс.
Тепер ти не згориш, довірся мені,
Зростай у мені.

Сховай свою тінь в обіймах моїх.
Взаємності стукіт серця зовсім ще не стих.
Ти тут, я чую тебе, а завтра сама
Так важко підеш і

Приспів:
Зникнеш, як у віконнім склі і не почути
Тіні у віконнім склі ти дай відчути
Ще трохи болю догорить
За сумом думок, схованим сном тривалих облич
З’явися, хоч на мить.

Хіба ж не жалів, якби не прийшов,
Якби не затиснув би у грудях ту любов.
А ти не спалиш свій сум і пристрасть свою
Як відстань зросте, лиш

Приспів

Найкращими є ті слова, котрі говориш ти, коли мовчиш.
І не п’яніє голова, як маєш крила, без проблем злетиш.
Та як же там на висоті, чути у повітрі
Тільки спокій непомітних снів, що живуть поміж нас.

Як же так, коли я сам, в небесних смугах по зірках іду.
У світі безголосих днів лиш чую проповідь святу свою.
Побачитись бодай лиш раз й не втриматись від болю.
Тільки ворог – нездоланний час всіх розжене. (2)

Приспів