Мала мати сина та й го оженила,
Молоду невістку дуже не любила.
Сина вирядила в далеку дорогу,
Невістку післала до льону, до льону.
– А йди ти невістко, до льону, до льону,
Не добереш льону – не вертай додому.
Та пішла невістка до льону, до льону,
Не дібрала єго та й не йшла додому.
Ой пішла невістка аж у чисте поле
Та й перекинулась зеленов тополев.
А приходить синок з дороги додому,
[Питаєси мамки: "Що то за тополя?"]
Ще-м таку не видів, як у нас на полі.
[– Та й озьми ти, синку, остру сокиринку,
Піди зрубай, синку, тоту тополинку.
– Мати моя, мати, зроблю тобі волю,
Піду та зрубаю зелену тополю.
Та взяв синок остру сокиринку
Та пішов рубати тоту тополинку.]
– Затяв єї раз – вона си схилила,
Затяв єї другий – вона си скривила.
Затяв єї третій – вона промовила:
– Не рубай мене, бо я твоя мила.