Мала мати сина,
Рано оженила,
Молоду невістку
Зразу не злюбила.

Виряджала мати
Сина у солдати,
Молоду невістку –
В поле льону брати.

– Ой іди, невістко,
Зелен льонок брати,
Не вибереш льону –
Не вертайсь до хати.

Брала льон невістка,
Брала, не добрала
Та й посеред поля
Тополею стала.

Син з війни вертає,
Заходить додому,
Кланяється неньці,
Ще й рідному дому.

– Скажіть мені, мамцю,
Що то за причина,
Що на нашім полі
Росте тополина?

– Не питайся, сину,
За тую причину.
Бери топір в руки,
Рубай тополину.

Як ударив вперше –
Тополя схилилась,
Як ударив вдруге –
Та й заголосила:

– Не рубай мя, милий,
Я твоя милая,
Поміж моїм листям –
Дитина малая.

– Як ти моя мила,
То іди до хати,
Своєму милому
Звари вечеряти.

– Не злюбила мене
Твоя рідна мати,
Виганяла мене
Зелений льон брати.

Брала я льон, брала,
Не могла вибрати,
Стала твоя мати
Мене чарувати.

Лихая свекруха
Мене заклинала,
А тому я в полі
Тополею стала.