Ой у саду, саду-винограду
Стоїть кониченько на продажу.
А нікому коня покупити,
А нікому коня заплатити.

Наїхали купці із Варшави,
Сейчас того коника сторгували.
Вже ж того коника заплатили,
Дали сто червоних і чотири.

– Вийди, вийди, моя мила, подивися,
Чи хороший купчик нарадився.
Не виходить мила, вийшла мати:
– Вже ж твої милої не видати.

Вже ж твою милую схоронили,
В вишневім садочку положили.
В головах калину посадили
Ще й білим камінням прикотили.

– Ти, вишневий сад, розвинися,
Ти, білий камене, відкотися!
Ти, білий камене, відкотися,
Ти ж, моя миленька, обізвися!

– Чи дозволиш мені журитися,
Чи позволиш мені женитися?
– Не позволю тобі журитися,
Позволю тобі женитися.

Лиш не бери милий, дівчиноньки,
Бо та не пригорне дитиноньки.
Возьми собі лучше удівоньку,
Та пригорне мою дитиноньку.