Кожен день, кожен час за вікном те саме кіно –
Мокрий сніг, сірий сніг, машини і люди.
Закрутилося, переплелося все в брудний клубок,
І не проходить нікуди.
Кожну ніч чекаєш ранок, кожен день чекаєш ніч.
Дні замкнулись в коло і безцільно ти лічиш хвилини.
Задихнутись в вакуумі простору, в обіймах стін,
Наступають стіни, а за вікнами небо.

А за вікнами – небо.
А за вікнами небо.
А воно не мовчить, воно плаче дощем,
Воно кличе до себе.
А за вікнами – небо...
Скоро вже весна – нам цвітуть дерева.

Кожен день, кожен час за вікном те саме кіно,
Ходять люди, дивляться під ноги і нічого не бачать.
Знову десять кроків від вікна до закритих дверей,
І мовчить телерадіоефір – а може й на краще.
Може й на краще, може так треба.
За стіною-ніч, за спиною-час,
А за вікнами-небо.
А за вікнами небо...
Скоро вже весна...