За вікнами день холоне, у вікнах – перші вогні.
Замкни у моїх долонях ненависть свою і гнів.
Зложи на мої коліна каміння жорстоких днів,
І срібло свого полину мені поклади до ніг. (2)

Щоб легке, розкуте серце співало, як вільний птах,
Щоб ти, найміцніший, сперся, спочив на моїх устах.
А я поцілунком теплим, м’яким, мов дитячний сміх,
Згашу полум’яне пекло в очах і думках твоїх.

Та завтра, коли простори проріже перша сурма –
В задимлений, чорний морок зберу я тебе сама.
Не візьмеш плачу з собою – я плакати буду пізніш!
Тобі ж подарую зброю: цілунок гострий як ніж. (2)

Щоб мав ти в залізнім свисті для крику і для мовчань –
Уста рішучі як вистріл, тверді як лезо меча.
За вікнами день холоне, у вікнах – перші вогні.
Замкни у моїх долонях ненависть свою і гнів. (2)