Ти половець, ти правнук печеніга,
З чужої муки і з чужої мекки.
Я жду тебе і я вже почорніла
На цих вітрах од горя і од спеки.

Стоять в степу брати мої бургани,
На стольний Київ сунеться навала.
Ми стрінемось, ми будем ворогами,
Я вже на тебе меч наготувала.

Чужинець ти і всі ви яничари,
То людське зілля хиже і безнебе.
До тебе в сни приходжу я ночами
За сто печалей від самої себе.

Але не спиниш тінь мою знікому,
Моя душа стомилася в кульчузі.
Я знаю все, я не скажу нікому,
Що ми давно не вороги, а друзі.

Козацький син з козацькими очима,
При чому тут мечеть і той півмісяць?
І з ким йдеш? Орда твого вітчима
Усе на зраді скоїть і замісить.

Рубай мене, прицілься в мене з лука,
О, ти, що міг би буть моїм коханим.
В твоїх очах незміряна розлука,
А ти ідеш на землю мою з ханом!

І це твоя спокута і офіра,
Опустиш руки раптом серед бою.
В тобі щемить моя висока віра,
А і сам не знаєш, що з тобою.

О, ти, що міг би буть моїм коханим.
О, ти, що міг би буть моїм коханим.
Я вже на тебе меч наготувала...