Коли я буду навіть сивою,
І життя моє піде мрякою,
А для тебе буду красивою,
А для когось, може, й ніякою.

А для когось лихою, впертою,
Ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
То була я дурною і доброю.

Безборонною, несинхронною
Ні з теоріями, ні з практиками.
І боліла в мене іронія
Всіма ліктиками й галактиками.

І не знало міщанське кодло,
Коли я захлиналась лихом,
Що душа між люди виходила
Забинтована білим сміхом.

І в житті, як на полі мінному,
Я просила в цьому сторіччі
Хоч би той магазинний мінімум:
– Люди, будьте взаємно ввічливі!

І якби на те моя воля,
Написала б я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
Люди, будьте взаємно красивими!

І якби на те моя воля,
Написала б я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
Люди, будьте взаємно красивими!