Віє дим... Струни дерев чіпляє...
Самотнім стогоном відгукнеться,
Та стихне.
Хто знає?..

Чи не згасне полум’я, що в іскрах
Вже ледве дихає життям?
Чи не напрасне це буття?
Хто володіє знанням?

Куди ховаються тіні
Від спеки під монцем палючим?
За ким плачуть дощі?
Про що мовчать скелі та кручі?

Що шепоче вітер травам,
Скидаючи їх срібні роси?
Де народжені сніг та блискавки?
Багато зорей у неба, – та чи досить?!

Дим це казав, та чи слухав хто?!
Відповідав, хоча й не питали його...
Сам собі все співав під стогін гілля...
Хмари слухали та чула Матір-Земля.