...Крізь скрегіт мечів
Та плями ворожої крові;
Крізь полум’я бою
Та поранених стогін –
Скинь примару, зупинись!
Бо ти вже мертвий, воїн!..

Отямся й зброю опусти
Стомленою рукою;
Озирнись! –
Валькірії вже за тобою!

А поле вкривають ворожі трупи,
Налякані очі їх – воронам їжа.
Чуєш? – ріг гуде... тебе зве!
Й тиша... тиша...

Не б’ється твоє серце,
Бо крові в жилах не лишилось...
Бліде обличчя...
Але життя посмерті не спинилось!

Ти міст пройшов й відкрились брами
До залу зі списів та щитів...
Своєю зброєю ти зміцниш його стіни
До дня важливішої з битв.

Дивись! – встають з-за лав могутні вої
Та келихи свої підносять вгору...
Ось – пращури твої тебе впізнали.
Ось – Одноокий зве до свого столу.

Запрошують зайняти своє місце,
Бо честь тобі була за життя дорожче.
Ходи до них, хоробрий білий Воїн!
(Дух – сталь, міць – полум’я, лють – вовча).