Перші скажені грому розкати
Чисте повітря пронизують –
Так завжди навесні на Нашій землі.
То грози сніг останній змивають...

Б’ють бойові барабани Весни –
Дощами й громами.
Вісники перших трав – вони,
А супутники їх – холодні тумани.

Тане на річках змутнілий лід,
За течією несеться –
Опір без сенсу – Весна йде;
Його смерть неминуча – кришиться, б’ється...

Де-не-де на деревах ще є
З осені листя – чорніє...
Не лишиться нічого – градом зіб’є
Весна. Та спалить змарніле.

Й димом полине у височінь,
Де хмари межують неба блакить;
Зірветься Вітер з Карпатських гір,
Та й розшматує у мить...

Вітер з гір несе весну,
Засіє її у степах над Дніпром
Пролісками, бо пам’ятає сумну
Цю землю, що взимку сам скував морозом.

Вітер несе на Вкраїну Весну
Від Карпатських гір до славетного Дону!
Влітку розквітне в лісах Чигирину,
А восени верне додому...
Дощами...