Виконавець: Крода
Коли нічне небо осяяне
Спалахами блискавиць;
Або безхмарне воно
Та ллють світло зорі та місяць –
Ти на Перунів шлях подивись – придивись,
Але не на небо, а у чорний колодязь...
Там в’ються дороги аж до небокраю –
В кожного своя;
Нам від народження доля плете їх –
Й одна з них – твоя.
...Крізь поля йдуть стежки
Та гірськими хребтами;
Прямують крізь гроти
Та повзуть берегами
Мостами чи бродами перетинають
Річки та драгви;
У буревіях зникають...
В лісах губляться – щезають...
А ні зупинитись, а ні звернути
Зі шляху, що долею дано:
Заваду не обійти;
Злякавшись, ховатися марно!
Ти став на той шлях, щоб його пройти, –
Хай би як було важко! – Йди!
Крізь будь-що – не озирайся!
Не зупиняй ходи!
Шовками стелитиметься землею
Зів’яла та зім’ята трава...
Ітимеш довго – до смерті йтимеш
Стежками долі крізь ліс життя.
В’ються дороги, сплітаються –
Доля плете навмання.
Кожен має пройти свій шлях
До небокраю життя...