У природи зайвих не буває.
Але якось у важкі часи
Оточили вовчу непокірну зграю
Хижі люди та голодні пси.
Влучно били скинуті рушниці –
І не стало вовчої сім’ї.
Вижила вовчиця – Матінка-вовчиця.
То дрімучий ліс захистив її.

А вовчат мисливці підібрали,
Сірих нерозумних малюків.
Добре годували, довго тренували –
І навчили убивать вовків.
І взяли їх якось полювати
В тишині незайманих дібров.
І на дикій стежці їм зустрілась мати,
Найрідніша кров. Найрідніша кров.

Закриваю очі, а мені не спиться,
І до ранку марю, знову марю я,
А засну – присниться Матінка-вовчиця,
Матінка-вовчиця, наче тінь моя...

У житті по-всякому буває.
Проминають і важкі часи.
Але несвобода вовка убиває,
Виживають пси. Виживають пси.
І живуть вони життям собачим,
Звикши до суворої руки.
А ночами плачуть,
Так невтішно плачуть,
Як брати вовки,
Як брати вовки.