На Клепарові за рогатками,
Там собі жила в своєї мами
Файна, як янгол, груба, як кишка,
А всі ї звали – панна Францішка.
А татусь панни, він різав свині,
Ліпшого майстра нема донині,
А свині тєжко переживали,
На ціле місто дурні кричали.
Францішки мамця в ринку стояла,
Що забив татусь – тим торгувала,
Сальцесон, шкварки, шпондерки, кишки,
Купуйте, люди, в мамці Францішки.
А недалеко від їх господи
Жив си фризієр, бравий молодик,
Він купував там щорання кишку,
Бо кохав тяжко панну Францішку.
Підслухав татусь ту таємницю:
"Не для фриз’єра донька різницька,
І хай щодня він купує кишку,
Та не дістане панну Францішку!"
Як то коханці бідні дізнались,
То з того страшно розхвилювались,
І хоч життя їх було ві цвіті,
Постановили його скінчити.
Бідний фризієр заливсь сльозою,
Купив си кишку із трутизною (отрутою),
А було тої два метри кишки,
І з’їли разом з паннов Францішков.
Як тілько з’їли, зараз почули,
Жи тов ся кишков на амінь струли,
Я не забуду тебе тепер
Такий кінець був панни Францішки.