Вже дванайцять б’є мені, йду си через Львів,
Впивсі тєжко на вині, радо би-м десь сів,
Але ми сі ніц не стало, бо я гультяй, яких мало.
Бернардинський пляц минув – суне якийсь граф (елеґант),
Каже мені: "Батяр, марш!", я го в циліндр (капелюх) паф!
Аж си денце заламало, бо я гультяй, яких мало.
Вийшов я на Митний пляц – там дівча моє,
Я її за груди мац – зо п’ять кільо є,
Аж ми в очах застрибало, бо я гультяй, яких мало.
Як трамваєм їхав я, баба робе крик,
Хтось туребку свиснув їй, а до мене скік,
Але їй сі так здавало, бо я гультяй, яких мало.
Пуліцая у трамвай чорт якийсь приніс,
А я гіров (кулаком) як махнув, та го просто в ніс,
Аж му з носа закрапало, бемц го ще раз, бо то мало.
Скаче за мнов комісар (поліцай), махає ціпком,
Я наставив кулака, а він бух чолом,
Аж му в очах застрибало, бемц го ще раз, бо то мало!
В Бернардинському садку я ся заховав
І під ружами всю ніч, як дитина, спав,
Ранком руж ся назбирало, бо я гультяй, яких мало.
Швендербаль (популярна забава) си вже почав, налітай чимдуж,
Я є гречний львівський хлоп з оберемком руж,
Лиш бузяка (вуст) ми не жалуй, бо я гультяй, яких мало.