Потомилися просіяно ми просяно осінню тут.
Місто-хмара засинає, іде в безодню, всі ідуть.
Я любовно вишу в зорі місяченьком серпом,
Серпом місяченьком.
Що по тому не питайся, моє серденько.

Потім я вже розчаруюсь, помру і не воскресну.
Сірником кресну вже не буде вогню.
Я кохаю, усе ще співаю, тату,
Та цього вже забагато. Забагато.

Приспів:
Я не хочу вже, щоб мені було краще, тату.
Я волочу свою долю пропащу, тату.
Бачу себе твариною дикою,
Двері зачиняються. Все. Проїхали.

Руки в небо простягнулися, гнулися голки дерев.
Із душі зробили звалище, звідти отрутою пре.
Ми народжуємо в бруді дітей, почуття і пісні.
Залишаємо у скруті ми наші світанки ясні.

Зустрічаємося рано, омана, відради бракує,
Тож дай мені – дай.
І остання моя принада тут пекло чи рай,
Пекло чи рай?

Приспів