Вибач, я так давно тобі не писав,
А тут згадав, коли поглянув на небеса.
Справа не в дивах, не у чудесах,
Просто сказати слова надихнула роса.
Ти пам’ятаєш наше дитинство, як ми бавились,
Ніхто б ніколи не подумав, що впадем вниз.
Перспектива в нас була, але не кар’єра,
У парку чи сквері, осісти б на дерева.
Твоя небачена краса, не те щоб я був за,
Щоб ми були разом, але на різних мостах.
Ми форма атмосферних опадів у всіх містах,
Шестикутні пластинки льоду в когось на вустах.

Приспів:
Розкажи мені казку,
Покажи мені сонця світ.
Нам не страшно, зовсім не страшно,
Полетіли туди, де вітер і сніг.

Ми зростали в результаті конденсації вологи,
Хмарина як облога за прогнозами недовго.
Сидіти нам у цій шарувато-дощовій хмарі,
Комусь фінал – злива, нас чарують снігопади.
Я бачив мільярд сестер і братів
І ніколи двох однакових не було серед них.
А нас ніхто не вчив як себе десантувати,
Жодних репетицій там у залах, де є мати.
В результаті хтось вподобав як хрустимо під ногами,
Хтось із першими проміннями весни розтанув.
Ми вдвох живі сніжинки. Хіба не чудеса?
Вибач, я так давно тобі не писав.

Приспів (2)