Часом так важко дивитись в небо,
Шукати світла в блакиті пітьми
Хтось збоку скаже: "Хвилюватись не треба,
Загояться рани". – І винні не ми.
Відчуєш в серці біль втрати, напевно,
Востаннє поглянеш у очі сумні.
Набридло вдавати щасливу даремно,
Коли душа горить у болю вогні.

Чому такий світ
Нема де спитати –
Ніхто ж і не скаже правди, повір.
Сховатись де слід,
Щоб знов не страждати
І не відчути болю повік.

Проходять секунди в обіймах останні,
Мине трохи часу і знову самі.
Залишились в серці сподівання ще марні:
Так всім буде краще – та знаєш, що ні!

Залишилось втупити очі у землю,
Нічого не вдієш – буває, шкода.
Навіщо, не треба нарікати на долю,
Ще трохи і змиє все часу вода.