Через ліс-переліс, через море – навскіс,
Новий рік для людей подарунки ніс.
Кому – шапку смушеву,
Кому – люльку дешеву,
Кому – модерні кастети,
Кому – фотонні ракети,
Кому – солі до бараболі,
Кому – три снопи вітру в полі,
Кому – пушок на рило,
А дядькові Кирилові (3) – крила.

Був день як день, і раптом – непорядок,
Куфайку з-під лопаток,
Мов ножем, прошило.
Пробивши вату, заряхтіли радо,
На сонці закипіли сині крила.
Голодні небом, випростались туго,
Ковтали з неба синє мерехтіння,
А в дядька в серці – туга,
А в дядька в серці – тіні.
(Кому – долю багряну,
Кому – сонце з туману,
Кому – перса дівочі,
Кому – смерть серед ночі,
Щоб тебе доля побила,
А Кирилові, прости, Господи,– крила).

Жінка голосила: "Люди як люди.
Їм доля маслом, панємаєш, губи змастила.
Кому – валянки,
Кому – мед од простуди,
Кому – жом у господу,
А цьому гаспиду,
Прости, Господи,– крила?!"

Так Кирило до тями брів,
І, щоб мати якусь свободу,
Сокиру бруском задобрив,
І крила обтяв... об колоду.
Та коли захлинались сичі,
Насміхалися зорі з Кирила,
І, пробивши сорочку вночі,
Знов кипіли пружинисті крила.

Так Кирило з сокирою і жив,
На крилах навіть розжився –
Крилами хату вшив,
Крилами обгородився.
А ті крила розкрали поети,
Щоб їх муза була небезкрила,
На ті крила молились естети,
І снилося небо порубаним крилам.
(А кому – нові ворота,
Кому – ширшого рота,
Кому – сонце в кишеню,
Кому – дулю дешеву,
Щоб тебе доля побила,
А Кирилові – ну, не пощастить же
отак чоловікові! – крила).