Виринаючи з хвиль,
Ми пірнаєм в вогонь,
Зашиваючи рани
Протидії стихій,
Що розірвала
Всі причинні зв’язки,
Та ми сильні у вірі
В єднання світів –
Відроджених і забутих імен,
Відірваних від своєї епохи,
Зупинених снів і завислих ідей,
Споминів інших і самого себе...

Так почалось, так скінчилось життя
В напруженій тиші несказаних слів,
В абстрактних образах почуттів
До тих, хто ніколи не жив на Землі.

Воскресаючи в ритмі сердець,
Ми відтворюєм радість і гнів,
Сміх і сльози і всю нашу суть –
Потойбічність причин
Своїх почуттів.