– Зорі яснії, місяцю мій, хто тут зі мною?
– Ніч опустилась і тихо іде світ за водою...
– Чуєш, скажи мені своє ім’я!
– Давно забув і не знаю, хто я.
– Даремно.

– Хлопче, озвися, ходи-но сюди, глянь мені в очі!
– Що ж ти побачиш? Лиш зорей вогні – відблиски ночі.
– Знаєш, я певно чекала тебе...
– Ні, бо в мені вже ніщо не живе.
– Даремно...

– Де ти, п’янкая спокусниця снів, що ти бажаєш?
– В чистому світлі зірок розкажу про те, що не знаєш.
– Та що ж я не знаю? Я – сокіл і крук!
– Я полоню тебе ніжністю рук...
– Даремно!

– Бо я лиш спочину і далі злечу в ніч буревієм!
– Стій! Зупинися! Так просто піти ти не посмієш!
– Моє спасіння – нестримний політ...
– Моє життя – Зачарований світ.
– Даремно...