Доля плакала й сміялась,
Як могла так сподівалась.
А душа собі літала,
Де хотіла – там бувала.
Сни жили самі по собі,
Чорно-білі й кольорові.
Не сиділи на порозі,
Не блукали по дорозі.
Все проходило й минало,
Щастя десь моє блукало
Рік за роком, день за днем
За стінним календарем.
Смуток, біль, печаль – у небо.
Дивно загадковий ребус
Розгадати на спромігся.
Впав і більше не підвівся.
Ніби вмер і ніби дихав.
Стало дуже, дуже тихо.
В моїх грудях – як стіна,
Біла і глуха зима.
А жалю не було зовсім,
Тільки шкода, що не осінь,
Вже цілує мою пісню
Трохи схиблену і грішну.
Подих вже забутих років
Перекреслив мертвий спокій.
І забувши слово гріх,
Я таки підвівся з ніг...
Доля знову посміхнулась.
Ненадовго розминулись.
Дві дороги – твоя й моя,
Все на світі – Божа воля.