Поцілуй мене в закриті очі, і зупинись.
Потім роби все, що захочеш, хочеш – молись.
Крутить, крутить, крутить вітер листя по місту,
Дощ несе мені звістку,
Серед вулиць і площ, і трамвайних дзвінків,
Я шукаю своїх – кілька рядків.

За дверима старої кав’ярні – лід і вогонь.
Силуетами скачуть примарні роки зі скронь.
Цього я вже бачив десь століття по тому,
Ця припрошала додому,
А ось цей, все про всіх, знав чутки будь-які,
І тільки на знав – моїх кілька рядків...

Раптом час втрачає силу значень, летить догори.
Він вийшов з кав’ярні: "До нових побачень!", і закурив.
Хрест не схожий на хрест, ніч на ніч,
і краще бути голодним, ніж надуманно модним,
Він сміявся і плакав, і біг під дощем,
Шепіт лився із віст її: "Прочитай мені ще..."