Самотність стомлює мене,
Завжди один – нема нікого
Хто би підтримав, допоміг
Лиш хочеться тепла простого
Ні, не сімейного, а зовні,
Якусь тобі близьку людину
Знайти ту саму половину
Що завжди буде, так і знай
Люблю, люблю, кохай, кохай
Коли ж знайду – я й сам не знаю
Та Господа одне благаю
Прошу, молю, подай хоч знак
Напевно знаєш, що не так
Що я зробив і що накоїв
Кому і скільки прикро скоїв
Ти бачиш все, бо так і треба
Бо це твоя уже потреба,
Проте живеш ти не небі
І не в казках і не в легендах
Живеш ти в серці, і не треба
Лиш так нагадуєш померлих
Я щиро дякую тобі
За все, що дав і все що буде
Що коло мене тільки люди,
Які живуть, а не існують
Проте до кращого прямують
Знайти життя, таке як хочуть
І про яке весь час торочать
Ну знаєш, Господи, шукають
На світі раю не земного
По всіх прострорах лиш блукають
І не знаходячи нічого

За що, за що ти так над нами?
Чим винні ми тобі? Скажи?
Адже лиш нашими світами
Прямує щирість від душі.
Я знаю, знаю – ти караєш
За що – догадуюсь, проте,
Душі я кожного не знаю
Але скажу тобі одне
Розруха, бездна нас чекає
Безжальний голод і жага
Де лиш хороший помирає
А злим іти ще не пора
Я знаю, чуєш, що я кажу
І зараз дивишся сюди
Так, я спроможний, я налажу
І замету свої сліди
Я знаю, я не ідеальний
Але хіба існує він
Хто чистий тілом і морально
І в світі не малює стін
Можливо трохи перебільшив
Так, в цьому є моя вина
Але не хочу щоб закінчив
Із фразами: "лише вона..."

Я душу виллю ще не раз
Почуєш, Господи, ти знову
Мої слова і каяття
Душевний біль й мою промову
Набралось за багато років
У серці біль і саме та
Яку шукаю одинокий
Важаю що то є моя мета
Повір лиш, Боже, жити важко
Куди не підеш – всюди біль
У очі не заглянеш – страшно
А без любові жах – повір
Благаю, Господи, прости
Весь гріх, що я чиннив недавно
Будь ласка, не карай подавно
І всі провини відпусти