Коли метаєшся в самотності.
І віриш, ще не заборонено.
То ніби в благодатному Різдві.
Секунди ловиш задоволено.
Клянучи з ліжка до дверей,
То знов до столу.
Стаю подібне я апостолу
Життя земно Христового.

Біжу із дому.
Розбиваю вщент.
Надію близькому віддать частину неба.
І бачу – перетворююсь в ніц.
Навколо сонних і безликих лиць.
І знаю всю неповноцінність фраз.
І вірю в всю верховність слова.
В мені вскипає благодатний газ.
Щоб в вірш перетворитись знову.

А що ж там далі.
Далі я молю.
Щоб не залишив все як є і було.
Щоб не предав він нас безчасово вогню.
І щоб в протопі знову не втонули.
І хай молитвою прозвучить мій вірш.
Хай не заглохне в душних стінах.
Щоб неспослав іще любові.
Щоб укріпив серця у вірі.