Трясовиной затягують ідеї.
І мій народ, вірніше, із народу
Зробити ладні так –
Щоб в віршарі побачити Енея.
Одіти свитку, станцювать гопак.
Комусь в утіху, а собі на шкоду,
Сховать люстерко і кричать про вроду.
Знов з будня бій чи свято,
І під хороводи...
Возвести трон собі до небозводу –
І думать так –
Ну а кріпак, він й в Африці – кріпак.

А може можна було не напитись
Свободой...
Та стан душі...
Сьогодні все б по-іншому...
Сьогодні все б по-іншому...
Та про Відчизни чую вроду,
З якою щастя навіть в шалаші.
І винна не вона,
Що просвіту нема...
Шо за вікном дощі...
Що з нею щастя дійсно в шалаші.

Змінити п’ятикутку на тризуба.
Червону книжечку на місце
В бізнесклубі.
Плювать, що цитувать –
Чи капітал, а чи Кобзар.
Лиш бути б пастухом людських отар.
І може б дав Бог росту,
Та гниле коріння.
І не хватає совісті та вміння.
А тут хоч плач, хоч скач –
Ніхто не чує.
Що твій нарід вже що – ледь
Не бомжує.

Тікаю думкою з каземату.
Та де втічеш – себе не переробиш.
Коли твій вірш – сприймають,
Як гармату Аврори.
І Кобзареві до землі би поклонитись треба.
За тії сльози, що пролив,
Та де...
Коли зробили з нього
Ідола святого.
Бога-прокурора.
Ти плачеш разом з ним,
Та знаєш лин одного Бога.

У політичних ігр – є сто доріг,
Та не омивши рук...
Не виплакавши сльози...
І кожен молить –
Бережи нас, Боже!
Від "Войовничих лицарів"
Та від "Спасенних іг".

А може то напитись і забутись...
Чи в двірники піти, десь у Канаді...
Багато так і роблять...
Та такі принади – не по тобі.
Не по тобі!
Бо краще в рідній хаті.
З надією в журбі – слова перебирати.
Та бути в совісті.
До совісті взивати.
А бути в совісті, до совісті взивати
Чи по тобі?