Холод звіром вирує всередині кожної істоти...

Воронів танок у небі свинцевім
Беззорянім, неосяжнім
Пір’ям їх, мов ножами
Пробитий той купол... В останнє...
В останнє чорні вітри
Обрушили шквал свій на простір безкрайній
Вовками вбивали подих життя
У собі – в останнє...

Смутку крила примарами
Темрявою вкрили гір верховіття
Серед порожньої ночі
В останнє полихало поховальне багаття
Льодяними вітрами знесилені душі
Летять над землею в останнє
Повзуть лісами шибениць
На похорон сонця

Самотній дим стелився
Несамовито вовком вив
Над вируючим морем
Крижаних шипів

Двох воронів танок у небі свинцевім –
Мислення й пам’ять
Пір’ям їх, мов ножами
Пробитий той купол... В останнє...
В останнє чорні вітри
Обрушили шквал свій на простір безкрайній
Вовками вбивали подих життя –
Жадібний та зажерливий

Смутку крила примарами
Темрявою вкрили гір верховіття
Серед порожньої ночі
В останнє полихало поховальне багаття
Льодяними вітрами знесилені душі
Летять над землею в останнє
Повзуть лісами шибениць
На похорон сонця