Я є народ, якого Правди сила
ніким звойована ще досі не була.
Яка біда, яка чума мене косила! –
а правда знов таки, і знову розцвіла.

Щоб жить – ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить – я всі кайдани розірву.
І знов я стверджуюсь, і знов я утверждаюсь,
бо я же ж знов таки, і знов таки живу.

Московія! Мене ти пожирала,
як вішала моїх дочок, синів,
і як залізо, хліб і вугіль крала...
О, як твій дух, о, як твій дух осатанів!

Сини мої, бандерівці, вкраїнці,
я буду вас на подвиг прославлять,–
ідіть батькам на допомогу й жінці,
дітей з неволі поспішіте визволять!

Ти думала – тобою весь з’їдаюсь? –
та, подавившись, падаєш в траву...
І знов я стверджуюсь, і знов я утверждаюсь,
бо я же ж знов таки, і знов таки живу.

По українських нивах, нивах по російських,
по білоруських нивах – я прошу, молю! –
ви не щадіть катюг і наволоч злодійську,
всіх узурпаторів скидайте без жалю!

Імперська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
І знов я стверджуюсь, і знов я утверждаюсь,
бо я же ж знов таки, і знов таки живу.

Я є народ, якого Правди сила
ніким звойована ще досі не була.
Яка біда, яка чума мене косила! –
а правда знов таки, і знову розцвіла.