Вистачить вулиць і кольорів,
Снів, наче яблук, народить сад.
Кожен із нас зумів – уцілів,
Кожен із нас – навіть той, хто впав.

Вмили вулиці сиві
Дрібні звіруваті зливи.
Я давно тобі не снилась.
У напівпустій залі –
Те, що не розгадали.
Мовчи до мене далі...

Вистачить довгих блідих ночей,
Сни, наче зорі, впадуть на нас.
Кожен тепер кудись утече,
Віднайшовши для себе час...

А наше мовчання – це теж діалог.
Я знаю, ми схибили десь удвох.
І нашу закритість від інших світів –
Не подолати. а як ти хотів?
Зате нам вистачить снів...