Холод сьогодні грубий –
Нас розливають у труби.
Весни женуться досі
В осінь за нами наосліп.
Ранок повис на нитці –
Вже нічого не досниться.
Ми самі для себе гості.
Страшно: ми – це вже дорослі...

Без весел і без парусів,
І ні землі, ні тіла –
Вогонь зотлів, маяк згорів...
Це ми, ми знавісніли.

Хай світ відмер мов шкіра,
Ми – є, нас не зневірять!
Між примар панують зради,
Та між зайд є наша правда!
Між гризот проллється світло,
Ми птахи не перелітні,
Бо любов на серця споді
Тут і зараз все загоїть...

Знайшовши точку відліку,
Виходь собі назустріч!
Без нервів і без викриків
Із точок мертвих зрушуй!

Ранок повис на нитці –
Вже нічого не досниться.
Ми самі для себе гості.
Страшно: ми – це вже дорослі...
Це ми, і ми вже дорослі...