Час не лікує... Час не лікує...
Трішечки осінь, друзі й пісні.
Час не лікує... Лікує творчість,
Музика й слово... Проза й вірші.
Час не лікує... Згадки зринають,
Хтось награє тиху пісню – журбу.
Час не лікує... це ж бо неправда,
Що про кохання можна забуть.

Час не лікує... Знову страждання,
В голосі сльози, в серці печаль.
Серце страждає, хоч сухі очі,
Плаче в зневірі тихо душа.
Час убиває щирі надії,
Знову зневіра... Знову не те...
Мов об асфальт розбиваються мрії,
Час не лікує... Він собі йде...

Він іде повз мого щастя ясного,
Що заблукало в тернистих шляхах.
Я вже втомилась знову і знову
Все без отвіту любить і страждать.
Ніби скінчилось... ніби забула...
Ніби у серці уже не болить.
Лиш одна згадка... Пісня знайома,
Все-таки люблю... Ще одна мить...

Час не лікує... Друзі лікують,
Хоч і вони можуть зрадить в цю ж мить...
Час не лікує... час не лікує...
Просто любов не минає повік...
Час не лікує... Згадки зринають
Хтось награє тиху пісню-журбу
Час не лікує... це ж бо неправда,
Що про кохання можна забуть.