Останнім часом від мами питання незручні,
Зрозуміти можна – її сину скоро двадцять сім.
Ще три осені і до трійки стане нуль,
А я, мабуть, ще не набив собі достатньо гуль.
Зрештою залишусь назавжди її Сашком,
Хоч сивина потроху сипле своїм порошком
На моє чоло, і не сказав би, що радий тому,
Але роки беруть своє, проти них нема прийому.
Диплом на полиці припадає пилом,
Робота не за фахом мамі така немила.
Вона молиться за мене, вірить щосили,
Та іноді обставини під корінь ріжуть крила.
А ще ця музика – дитинство ж минуло давно,
Це реальне життя, а не позитивне кіно.
Та я не хочу дорослішати все одно,
Хоч і холодно, тримаю відкритим вікно.

Дев’ять місяців під серцем і все життя
В душі твоїй є частка моя.
Пробач, мамо, що мрійником виріс твій син,
Слова важкі, бо підіймав їх з самих глибин. (весь куплет – 2)

Не точна копія батька, та його продовження,
Маю проблему важчу за таблицю множення.
Останній з могікан, остання надія,
Обов’язок своєю вагою давить на шию.
Батько багато робить, говорить мало,
На жаль для мене не все передається в спадок.
Не такий як він, у нього руки з золота,
Мої ж не тримали ні серпа, ні молота.
Не люблю сорочки, хоч і маю не одну,
Несерйозний і напевно в цьому світі пропаду.
На біду гострий язик не втримає жоден зуб,
Та змінюсь лиш коли впаде за вікном дуб.
Двадцять восьме нуль перше, тридцять перше десяте,
Непрості цифри – для мене визначні дати,
Які тримаю в серці, а не записній книжці,
Слова збираю ретельно, буквально по крупиці.

Ти дав мені життя, ти дав мені ім’я,
В душі твоїй є частка моя.
Пробач, тату, що мрійником виріс твій син,
Слова важкі, та піднесу їх до самих вершин. (весь куплет – 2)

Дев’ять місяців під серцем і все життя
В душі твоїй є частка моя.
Пробач, мамо, що мрійником виріс твій син,
Слова важкі, бо підіймав їх з самих глибин.

Ти дав мені життя, ти дав мені ім’я,
В душі твоїй є частка моя.
Пробач, тату, що мрійником виріс твій син,
Слова важкі, та піднесу їх до самих вершин.