Люблю хіп-хоп з тієї першої касети,
Навушники на повну і серце вирвалось з грудей.
Забрала музика ця надійно у тенета,
Не відпускає, ще й захоплює нових людей.
І як забути про ті постери на стінах,
Записи кліпів з телевізора на VHS.
Штани широкі, що манили у вітринах,
Так стрімко рухає в наші часи прогрес.
Я пам’ятаю перші треки наші, перші записи,
І тексти, що були правдивими до сліз.
А також чорним маркером в під’їзді написи,
Як мітки ті на дверях, якими міряють зріст.
А репетиції – години у кімнаті по колу,
Остання субота травня – виступ перший.
Мандраж, але пройшло все добре, слава Богу,
Важко спочатку, далі хіба трохи легше.
Прогалина у десять років, не інакше прірва,
Лиш за одну декаду все з ніг на голову.
Всі перейшли на цифру, не в ціні вже плівка,
Хтось вже діток привів, а я відпустив бороду.
І непомітно так хіп-хоп із підвалу в ящик,
Перекочував і вагу набрав.
Джунглями із каміння названо було мурашник,
Хтось полюбив і встиг розлюбити цей сплав.
Та скільки ж все-таки змінилось за ці кілька років,
Здавалося б ще вчора робили перший крок.
Нині кожен обира свою дорогу,
А мене так і не відпустив хіп-хоп.
І щоб не сталося писатиму свої куплети,
Без тих рядків мені життя нема.
І хай не крапають в скарбничку ті монети,
Вірю одного дня впаде і ця стіна.