Я іноді кажу неприємні речі
Приємним людям, а бува мовчу,
Слова ж по суті б’ють сильніше від картечі,
Та чи віддача не віддячить по плечу?
Нам пояснили, що один у полі не воїн,
Але ж чому ніхто підмогу не шука,
Де є один, там скоро буде двоє,
Де буде двоє – виросте стіна!
Та як це пояснити тим, хто боїться власної тіні
І не висовує носа із кута?
Ніяк не скинемо, а носимо на своїй же спині,
Як той Вакула гоголівський, у мішку чорта.
Нас топчуть, а ми кажемо, що це свобода,
Пускають кров – ні пари з вуст,
І часто сплеску гніву заважа погода,
В той час без страху на кобру кидається мангуст.

Приспів:
Вставай негайно з колін, бо потім буде пізно,
Почнуть з малого, згодом заберуть усе.
Вони бояться нас, бити легше тих, хто нарізно,
Окремо від усіх свій хрест несе. (весь куплет – 2)

І що поробиш, якщо ти німий, а їх мільйони,
Мільйони вух, яким потрібен звук.
А ще лишились ті, хто бив вождю поклони,
Незрячі очевидці без душі і рук.
Криваві стяги розривають навпіл небо,
І наче не було наруги стільки літ.
Катам з портретів не болять наші проблеми,
Країна без пам’яті – земля постійних бід,
Чекати склавши руки змін, мабуть, вже наша риса,
Нехай хтось інший іде на ті барикади.
Поки вони лякають черговою кризою,
Ще вищими стають їхні паркани.
Хто ми на цій землі, господарі або прислуга?
Від вибору одного багато що залежить,
Ми в силах раз і назавжди закрити чорну смугу,
Це навіть легше ніж подолати нежить.

Приспів

Я іноді роблю неприємні речі
Приємним людям, і про це мовчу.
Буває підставляю друзям плечі,
Даю пластмасову сокиру палачу.
Чуєш? В грудях тихенько б’ється серце,
Бачиш тих, хто малює в світ єдині дверці.
Знаєш, навколо правди крутиться весь світ,
А на коханні тримається весь Всесвіт.
Потрібно бути в’язнем? Ні, це не так,
Коли в чергового царя на душі бардак.
Чи стати блазнем? Простіше так.
Бо не дарма говорять – на мізки бідняк.
Один у полі воїн, не знаєш слова брат?
Скажу тобі – невірний постулат.
Дід – переможець воїн, не сам, це так,
Тож краще всім за руки взятись як казав Булат.

Приспів