Дім. Так мало літер, так багато смислу,
І лиш словник може про велике стисло.
Кажуть, на чужині не вистачає кисню,
Доброго вечора тобі, моє рідне місто.

Це я, твій син, вертаюся додому,
Звичним шляхом з роботи, де турботи і втома.
Залишу їх позаду, як мінімум до завтра,
Зайвий раз хвилюватися навряд чи варто.
Тягнуть наче магнітом ці вулиці і люди,
В них сила є, тут мало бруду.
Все як в старі часи, досі не люблю зміни,
І як би не пручався – тримають цупко стіни.
Манять когось столиці, кажуть, великі гроші,
Мені ж духовне ближче, а не розкоші.
Нітрохи не шкодую, що далекий від перегонів,
Щастя не в тому, і справа зовсім не в кордоні.
Батьків не обирають, Батьківщину теж,
Дихати важко у мережі тих веж.
Хтось любить галас, хмарочоси і пил,
Та зовсім інше додає мені сил.

Приспів:
Моя ВП, моя вечірня Полтава,
Така вродлива, така ласкава.
Тиха і чиста, кохана, величава,
Моя ВП, моя вечірня Полтава. (весь куплет – 2)

На перший погляд просто цегла залита бетоном,
Коробку цю на сто осель я називаю домом.
Фортеця – мій спокій, відпочива душа,
Хоча дорога час від часу і спокуша.
Та де б не був, усе якесь не те,
Чуже – далеке від серця, своє ж святе.
І навіть дихається тут набагато легше,
Це місто завжди було і залишиться першим.
0532, я з тих, для кого це не просто цифри,
Місце на мапі, де народились мої рими.
Тут звела доля з двох сторін моїх батьків,
Водила їх під світлом вечірніх ліхтарів.
І я прикутий до районів, мабуть, назавжди,
Школа в голові, в пам’яті – сади.
Стежки ці пам’ятають падіння і злети,
Перші кроки, а з ними і перші куплети.

Приспів