Я втомивсь... снаги немає...
Мила, пожалій!
Вже до мене не літає
Мрій блакитних рій.
Ніч спустилась. Сяють зорі
В темній вишині,
В незміряному просторі
Світяться вогні.

Місяць сяє... сад дрімає,
Вітер шепче щось,
Стрункий ясен одмовляє,
Он співає хтось...
Та у серці згасла зірка,
Пісня не дзвенить,
А ридає гірко, гірко,
Молить і кричить.

Як би мила усміхнулась,
То в душі моїй
Пронеслися б, стрепенулись
Зграї ніжних мрій.
Як би голос ніжний, тихий,
Любий залунав –
На хвилину б, може, лихо
Він тяжке приспав.

Сміх ясний, як день блакитний,
Не дзвенить... я сам
Одинокий, безпривітний
Віддаюсь пісням. (весь куплет – 2)