Ти ідеш, блукаєш по сирій землі
Ти когось шукаєш в сірій далині
Раниш босі ноги об суху стерну
А навколо – поле гіркого полину.

Ти біжиш тим полем, падаєш без сил
Змахуєш до неба залишками крил
І змією в душу заповзає страх:
Полинове поле – безконечний шлях.

Як пройдеш півполя то згадаєш всіх,
Хто ішов з тобою, та дійти не зміг
Ти згадаєш радість, ти згадаєш сміх
Сивина на скроні – як на душу гріх.

А у того поля випалений край
Ти заплатиш болем за пережитий рай
А на тому краї – квіти і хрести,
Бо життя прожити – поле перейти.