Вона танцює на могилах,
Під музику нічної тиші,
Коли осінній теплий вітер
Високу папороть колише.

Вона кружляє серед листя,
Понад землею, вище й вище,
Коли над світом сонце сяде,
І ніч накриє кладовище.

Не пам’ятає, хто і звідки,
Не відчуває, чи жива.
Дарує ласку її тілу
Холодна росяна трава.

Вона танцює, щоб забути.
Вона прийшла, щоби піти.
Вона не хоче більше бути
Рабом земної суєти.

Останній крок. Останнє коло.
Безсило впаде на плиту.
І ніч на очі їй накине
Прозору і легку фату.

І білі ангели навколо
Розправлять мармурові крила,
І понесуть поміж зірками
Її, холодну і безсилу.

Туди, де матір – порожнеча,
Де в сяйві темряви дорога,
Де серед поля полину
Нема ні болю, ні тривоги.