Морок панує
Сонце не світить
В пітьмі заблукали
Даждьбогові діти
Люди прокляли,
Щоб довго блукали
Світом жорстоким,
Світом лукавим
Чужою землею
З пустою душею
Щоб зірку у небі
Свою не шукали...

І серед темряви
Знову і знову
Їх кличуть до себе
На тиху розмову
Озера і ріки
Кригою скуті
Там знов оживають
Легенди забуті
І в шелесті трав,
І в гомоні лісу,
І в сяйві зірок,
І в горах імлистих.

Вони віднайдуть
Вкрадену віру
І вдарять із неба
Перунові стріли
Й Стрибогові вітри
Знов заспівають
Купальської ночі
Вогні запалають,
І сонце святе
Чорну землю зігріє
Й народить життя
І морок розсіє.