Приспів:
Кілометри трас, полотна доріг,
Всі ведуть в один єдиний бік,
Місце, немає де кольорів
Ласкаво просимо у місто чорно-білих снів. (весь куплет – 2)

У невідомих краях, невідомій країні,
Жив собі один художник, малював дивні картини,
Години, дні, захлинаючись у фарбах,
Шукав себе в полотнах причудливих незвичайних.
Ночами не спав, сон йому не потрібен,
Все, що потрібно, – кольори на палітрі,
Всі дні спливали у переплетінні фарб,
Мольберт замість пари очей, що знали правду.
Він їх забув, забув, що було до того,
Життя його тепер – територія без людей, відтоді
Жодна людська душа не ступала
В його майстерню, в цей самотності замок.
Він осліп, художник більше не бачив,
Від темряви, якою оточив себе, у ящик,
Сховавши почуття й усе своє минуле,
На підлозі пляшки, що не дають йому заснути.

Приспів

Йшли місяці, за ними час біг роками,
А наш художник не міг більше малювати,
Єдиний промінь, що давав бідному світло –
Згас, назавжди, відображень не видно.
А з часом забулися кольори,
Забув, якими фарбами колись він творив,
Загрузнувши у двох, які він ще не забув,
Створив нуарний світ, у відчаї його суть.

Захід сонця чорно-білий і схід сонця теж,
І немає жодних значень колір листя дерев,
Чорно-біле небо й зорі, чорно-біле все,
Чорно-білі інкрустації прикрасили серце. (весь куплет – 2)

Це місто, яке побудував він у сні,
Це остання картина, яку художник створив,
Тепер він вже не плаче, бо він тепер не один,
Його зустрінуть люди з міста чорно-білих снів. (весь куплет – 2)

Приспів